zoriana87: (Default)
2014-09-25 02:25 pm

хороші-погані новини

Злюща-презлюща, а якщо чесно, то просто дуже сумна і хочеться плакати. Або, як мінімум, щоб хтось мене пожалів. А як максимум - відвіз додому, зробив чаю, включив кіно і довго-довго гладив по голові.
День щось не вдалий. Навіть не знаю що писатиму в флешмобі про "хорошіновини". От про "хреновіновини" можна було б написати декілька томів. А хороші прийдеться висмоктувати з пальця.
Мамі відкрили візу. Ура. Це хороша новина. Віза на рік! Ура! Це теж хороша новина. Віза починається від завтра. Це хренова новина. Я тупо викинула в повітря тур, який так старалась виграти і таки виграла, ну і ще трохи грошей впридачу. Це теж хренова новина. Ризикувала не отримати вчасно паспорт з візою, а натомість отримала вчасно паспорт з невчасною візою. І це я аж ніяк не могла передбачити. Розстроєна мама поїхала додому. Розстроєна я сиджу на роботі.
Хвора. Зранку так сильно боліло горло, як ще мабуть не боліло ніколи. Ледь заставила себе виповзти з ліжка. Вночі прийшлось порпатись в аптечці, щоб знайти там ліки. Ліки знайшла. Це хороша новина. Ліки були протерміновані. Це хренова новина. Я таки ними скористалась і ще жива. Ну звісно ж - хороша новина. І горло не так сильно вже й болить. Тобто болить то сильно, але не настільки як зранку. Жити буду.
Скачала біографію Черчіля, книжку про те, як правильно писати рекламні послання, "Цитадель" Екзюпері і пару жіночих романчиків. На морі таки начитаюсь.


zoriana87: (Default)
2014-09-24 12:57 pm

24.09.2014

Мої руки пахнуть твоїм тілом.
Бачить Бог - сама цього хотіла.
zoriana87: (Default)
2014-09-23 01:51 pm

"Сьогодні" і "Свобода"

Що зі мною відбувається? Я інколи просто не впізнаю себе. Чи то я справді просто так змінююсь. Чи то виходжу з-під свого звичного контролю. Мене дуже лякають ці зміни. Лякає те, що я задаю собі такі питання, які б точно не задавала ще 2 роки тому. Бо там в мене все було по-поличках. А зараз ніби пронісся вихор в душі і я вже не знаю, де що має стояти. Що це за емоції? Що це за думки? Що це за людина дивиться на мене з дзеркала? Яка вона? В ній є щось добре? Чи суцільні пороки? І головне - до чого ці зміни мене приведуть?
Вчорашнє "нормально", стає зараз "ненормальним". А те, що було ненормальним зараз переходить в "а чом би й ні"?. Цінності, пріоритети - ці слова раніше були такими важливими для мене. Були суттю всього життя, орієнтиром. А зараз хочеться лише двох слів "сьогодні" і "свобода".
Мене лякають десятки обов'язків, які навалились на мене. Може так було й раніше, але тоді вони мене не обтяжували? А зараз хочеться стріпати їх з своїх плечей так, як пилюку. І піти далі легкою ходою. Підставити все тіло вітру, як колись в дитинстві. Коли він такий сильний, що не дає тобі впасти і здається ось-ось підхопить з землі і понесе разом з осіннім пожовклим листям. В такі моменти я відчувала цілковиту свободу, цілковите єднання з природою. Тільки не розуміла, яка це велика благодать бути такою вільною. Вже і зараз.
А зараз в цьому дорослому світі я розумію, що в моєму житті стає все більше того, що мені насправді не потрібно, що мене обтяжує. І розумію, що загрузла я в цьому як в цементі, примурована ногами - ні кроку в бік. І щосили хочу вирватись. Але не можу. Бо є обов'язки перед людьми, перед сім'єю, колегами, суспільством, самою собою. Бо є "треба" і є "мушу". А моя душа аж кричить від цього - бо я не хочу жити через "мушу". Я хочу жити так, як хочу. Сьогодні. Зараз. В цю мить. Вийти на вулицю і піти. Зібрати рюкзак і за 2 години опинитись в горах. Хочу просто вимкнути телефон, не сказавши куди їду і коли повернусь. Мені потрібне перезавантаження.
Мені, як повітря, потрібна свобода. Дихати, любити, кохатись, сміятись, божеволіти і ридати, що є сили. Відчувати життя кожною клітинкою свого тіла. Відчувати що ось воно - ось воно вже і зараз. І я вже нікому нічого не винна, я вже не боюсь когось скривдити, просто будучи собою, я вже не боюсь не відповідати нормам суспільства....
Як же мені цього всього хочеться. Сьогодні. Зараз. В цю мить.


zoriana87: (Default)
2014-09-23 12:12 pm
Entry tags:

22.09.2014

Забери мене з цього дорослого життя.
Бо в ньому всі такі дорослі і сумні.
Всі роблять те, що ТРЕБА. Навіть я.
А очі заклопотані й пусті.

Рахунки, справи, зустрічі, розмови.
Платити за квартиру саме час.
Робота. Нежить. Лікарі. І втома.
Дорослий світ поглинув всіх. І нас.

Візьми мене за руку й відведи.
Туди, де не існує слово "треба",
де можна полежати на траві.
І просто подивитися на небо.

Візьми туди, де не працюють телефони.
Де вже не треба нікуди спішити.
Де не існує справ, людей і втоми.
Де можна просто жити. Просто ЖИТИ!

Коли ти ЖИВ, і знав щось про свободу?
Без всіх цих "мушу", "треба", "неодмінно"?
Дорослий світ - суцільні перешкоди.
Живемо всі, як в школі, "на відмінно".

За цим усім себе не помічаєм.
Свої бажання маряться чужими.
Ілюзії. Себе ж самі втрачаєм.
Але не зупиняються хвилини.

Невже так має бути завжди й всюди?
Коли любов десь в розкладі записана.
Здавалося - усі ми вільні люди...
Та правила життя таки неписані.
zoriana87: (Default)
2014-09-23 12:11 pm
Entry tags:

Свобода


Моя Свобода не носить Твоє ім'я.
Вона безіменна. Закрита на сотню замків.
В змурованих стінах простого людського життя,
яке ти старанно для неї-розпутниці звів.

Свобода б літала над небом, як журавель.
Не було б їй діла до всяких буденних справ.
Під нею гойдався б старенький скрипучий фотель.
Вона б насипала у їжу побільше спецій і трав.

Вона б промокала до нитки десь під дощем.
І танцювала б по срібних веселих калюжах.
А потім пила би духмяний відвар з чебрецем.
Молоком лікувала б свою затяжну застуду.

Вона реготала б, так сильно, як тільки могла б.
І від радості тої в Свободи текли б навіть сльози.
...Якби та Свобода носила Твоє ім'я,
...якби в мене впринципі була та Свобода...

22.09.2014
zoriana87: (Default)
2014-09-10 11:28 am

Про емоції

Продовжую досліджувати свої емоції і розумію, що кінця краю тому нема. Напевно та людина, яка вміє контролювати і розуміти їх дуже щаслива. От вчора в мене був страшенно поганий настрій. І така суміш гніву, образи і просто злості. Стояла і думала собі, а на що саме, на що конкретно я злюсь. Бо причин було як мінімум три. Намагалась зрозуміти, яка саме мене найбільше зачепила. І так і не збагнула. Перезлитись не вдалось. Але зато вдалось не зробити з мухи слона, не закатати якусь дівчачу істерику, не вихлюпнути то все на когось. Просто лягла спати. І прокинулась нормальною доброю людиною. Злості і гніву нема, лишилось ще трохи образи, але і вона вже не муляє. Хай собі буде. Принаймі тепер відчуваю свою адекватність. Повністю зрозуміти свої емоції не вдалось, проконтролювати їх теж, але вдалось хоч якось стримати їх і себе в них.
А у Львові дощ. Як я щойно прочитала десь в інтернетрях "Дощу плювати на твої справи". Так і є.
zoriana87: (Default)
2014-09-09 03:21 pm

Про все

Про книжки

Прочитала "Нічний поїзд на Лісабон". Не можу її рекомендувати нікому, бо для більшості вона може здатися довгою і занудною. Вона точно може сподобатись лише тим, хто мліє від одного слова Белем, чи Порто, чи Тежу. Від усього, що пов'язане з Лісабоном. І Португалією загалом. Ось я читала і насолоджувалась. І байдуже, що немає гостроти в цій книжці, немає сексу, романтики і взагалі практично немає любовної історії. Все вертиться навколо декількох людей. Чоловік цікавиться долею іншого чоловіка, дізнається деталі його життя. Ось це і все. Але я прониклась цією книжкою. Поблукала разом з головним героєм по Лісабону, знову відчула його, пропустила крізь себе. І таки попрощалась, бо тепер точно знаю, що наступна наша зустріч буде вже скоро.

А зараз читаю Ірен Роздобудько "Зів'ялі квіти викидають". Сьогодні замислилась над тим, що така неймовірно гарна назва до книжки, як точно вона передає її зміст. І сюжет гарний. Завжди любила книжки цієї авторки.

А ще я вже 8-й тиждень читаю "Шлях художника". Ранкові сторінки повернули в мені бажання писати. Творчі побачення даються важко, але я відчуваю, що вони страшенно мені потрібні, так само як і час просто наодинці з собою. Таки ця книжка справді розкриває творчий потенціал.Залишилось ще 3 тижні. Тепер читаю одночасно 2 книжки і це мене влаштовує. А ще читаю поезію. І це так дивно і незвично для мене, їхати ранковим Львовом, сидіти біля вікна в маршрутці і читати вірші. Але мені це подобається.

Про фотографію

Я багато чого навчилась сама. Тепер я фотографую не на автоматі, а сама підлаштовую фотоапарат під ту картину яка мені потрібна. Тепер я "подружилась" з ним. почала його краще розуміти і відчувати. Деякі фотосесії, як наприклад вчорашня з дівчинкою Христиною, є дуже вдалими. А деякими я відверто незадоволена. Одна жінка, яку я фотографувала з чоловіком і дитиною написала мені, що я справжня чарівниця. Вона так дякувала мені за мою РОБОТУ, що мені було аж не зручно. Бо я ще ну зовсім не вважаю себе Фотографом, ну хіба що трішки фотографом-початківцем. Але такі відгуки для мене дуже багато значать. Я рада, що люди задоволені результатом. Це головне.

Зараз такий час, що фінансово я армії ніяк допомогти не можу. Але одночасно, я впевнена, що кожен має чимось допомогти. Тому я приєдналась до обливання. І запропонувала свої послуги як фотографа в обмін на благодійні внески на допомогу АТО. Вже відфоткала 3 фотосесії. Вони перерахували кошти на допомогу АТО. Якесь добре діло зроблене.

Про роботу
Скоро буде новий випуск журналу ЕГОЇСТ. Прекрасний випуск з крутою обкладинкою і моєю статею про Грузію. Попри все - ми стаємо ще кращими.

Про внутрішнє
Мені знову хочеться писати.
Я щаслива.

zoriana87: (Default)
2014-08-08 04:37 pm

8 серпня 2014 р.

Мені хочеться випити білого вина
Бо з тобою я пила тільки червоне.
В мені вже зовсім мене нема.
Моя душа, здається, в твоїй, потоне.

Руки мої приросли до твоїх
В нас всі слова стали одні на двох.
І ось вже біжу я по росах босоніж -
Ти ж бо так любиш. Значить я теж.

Хто я? Вже гублюся. Ким же я стала?
Ким я була? Вже й не згадаю...
Помічати себе в собі перестала
Здається повільно зникаю, зникаю...

Ну що ж це, любов? Руйнівна ж бо для мене...
Загубити себе, щоб втопитись в тобі.
Відчувати лише тільки в тобі потребу?
Чи життя це таке? Що ж потрібно МЕНІ?!

Може вип'ю вина. Я, червоного. Пляшку.
Потону не в тобі, а в дурмані п'янкім.
І на мить я відчую, що я - то є пташка...
З світлим поглядом, в небі безмежним, легким.

Закружляю у танці, п'янкому, брудному,
Може танго навчуся танцювати з Чужим.
Танцюватиму поки не впаду від втоми.
Ну я потім повернусь в світ, що зветься твоїм.
zoriana87: (Default)
2014-08-08 11:35 am

Моя

Я не можу пояснити чому я так сумую за нею. Чому мені так хочеться туди повернутись. Таке відчуття, що в мене з нею тільки розпочалось знайомство і ми ще не встигли дороворити на стільки тем. Це якась незакінчена розмова і зустріч. І я мушу туди повернутись...
Я ще так багато не спробувала. Так багато не відвідала місць. Я ще не заблукала в Порто, і не переночувала в наметі десь на мисі. що був колись краєм землі. І не скуштувала їхніх знаменитих печенюшок. Я не встигла напитись портвейну. І не встигла здружитись з хоч 1-м португальцем, лише з котом Тіто) Я тільки-тільки відчула її... І нам довелось попрощатись...
Я так сумую за тобою, Португалія... І так чекаю нашої наступної зустрічі...


zoriana87: (Default)
2014-07-25 05:17 pm

Усього по-трохи

***
У Львові останніми днями дощить. А мені так комфортно. В спеку боліла голова, скакав тиск. А дощ зараз такий необхідний просто. Він просто ідеально вписується у все. що зараз відбувається: дощ, страх, сіре небо, смуток, війна...
***
( Collapse )
Повістки приходять знайомим хлопцям і до мене нарешті доходить, що ця війна може торкнутись кожного, забрати кожного... Досі не можу прокинутись з цього жахливого сну. Хочеться перемотати плівку назад і якось перебудувати все.
***
Попри війну, життя триває. Як це безглуздо б не звучало. І після піврічного внутрішнього застою, мені таки почало хотітись активності. Фізичної, внутрішньої, духовної. Я відновила свої походи на танці. Я вирішила що це літо буде під назвою "Літо творчості". Я нарешті розібралась з витримками-діафрагмами і всім іншим в своєму фотоапараті, і навіть відчуваю, що подружусь з ним. Вирішила рости в фотографії, вчитись і розвиватись. Пішла на воркшоп дуже талановитої фотографині. Зрозуміла що я якщо не нуль в фотографії. то так -/+ двієчка з десять. Поле для росту просто безмежне. І я почала робити перші кроки. Мені це дійсно цікаво. На воркшопі пофотографувала просто дивовижну пару. Отримала масу задоволення. Скачала лайтрум і сотню уроків по фотографії і обробці. На вихідні таскаю додому ноутбук і вчусь. Сиджу, дивлюсь уроки, пробую, коперсаюсь у фотіку. І, головне, не втрачаю натхнення. Його мені вистачить ще надовго. Надіюсь, що настільки щоб довести цю справу до десяточки. Фото покажу наступним разом.
***
На ДН друзі подарували мені сертифікат в арт-скриньку і курс по малюванню. І це були круті 5 днів! Ми малювали на свіжому повітрі, усі в фарбах, з мольбертами. Там я не тільки зрозуміла чим відрізняється імпресіонізм від абстракціонізму, а ще й здружилась з двома дівчатами, з якими теж продовжила спілкування. Ну і звісно дома тепер стоять декілька нових картин. Шкода, що поки не підписані, а значить незавершені. Думаю що завтра я це виправлю. Я зрозуміла, що не хочу вчитися малювати. Мені не важливо чи вмію я правильно малювати, мені просто приносить задоволення цей процес. Тож я не зупинятимусь, малюватиму й далі. Просто так, для себе. Хобі ж для цього і існують, правда?

***
Я розпочала читати шлях художника. Це не просто книжка. це книжка-тренінг. Я переступила через свою лінь і таки продовжила писати ранкові сторінки. І творчих побачень і мене поки багато. Я зрозуміла для чого ці 3 сторінки. І я не зійду з даного напрямку. Я таки доведу цю справу до кінця.
***
Попереду вихідні, багато часу для себе. Хочу побути дома хоч 1 день, намалювати портрет однієї сонячної дівчинки, подивитись декілька фільмів, обробити пару десятків фотографій з воркшопу, приготувати трохи смачної їжі і просто побути в домашньому затишку. Потримати душу в спокої. Це нам зараз усім так необхідно.

zoriana87: (Default)
2014-07-08 03:01 pm

Читалочка


  1. «Атлант розправив плечі» Айн Ренд 5/5

Я «розтягувала» третю частину, бо вона була останньою і мені не хотілось, щоб ця книжка закінчувалась. Я прожила з героями десь 3-4 місяці. Вони були зі мною кожного дня. І я вже дуже звикла до того, що читаю цю книжку. Вона мене дійсно вразила. Сюжет зовсім не схожий на будь-що що траплялось мені до того часу. Уявляти як Нью-Йорк зникає з лиця Землі… Уява постійно малювала стільки картинок. Я захоплювалась силою і мудрістю головних героїв, їх здатністю любити і відпускати, боротись і знаходити виходи з усіх ситуацій. Я не уявляю як автор змогла написати такий шедевр, не побоюсь цього слова. Хоча книжка не для тих, хто любить легке чтиво. Вона не «ковтається». Її читання – це довгий процес. Не настільки як «Війна і мир», але довгий. Ну принаймні для мене 3-4 місяці це багато.  Тому навіть мені прийшлось розбавити читання «Атланта» чимось легшим. І до рук в той час потрапила:
Read more... )

А зараз я нарешті розпочала читати «Шлях художника» і одночасно «Смажені зелені помідори в кафе «Полустанок». Що одна, що інша дуже цікаві. Але дуже різні. Але про них я напишу вже в наступній «Читалочці».
VvkkkKJ_JxA
zoriana87: (Default)
2014-06-26 07:43 pm

Сумую за Португалією

Останні 2 дні я обирала з сотень фотографій з поїздок найкращі. І це виявилось дуже складне завдання. Складне не тільки тому, що складно оцінити якість фотографії, а й тому, що кожна поїздка - це стільки спогадів про пережиті емоції і все побачене.
Ніколи не думала, що можу сумувати за містом, за країною. Але я неймовірно сумую за Португалією, за Лісабоном, за його атмосферою, за його "іншістю" і несхожістю. Сумую за океаном, за його силою і бірюзовістю. Сумую за усміхненими і привітними людьми, за прекрасною португальською мовою, за смачнющою рибою і вином в затишних маленьких ресторанчиках з клітчатими скатертинами. Сумую за прогулянками вузькими вуличками, за розвішаною білизною поміж будинками. Сумую за геть усім, що там було.
Ніколи не думала, що можна закохатись в країну. Ніколи не думала, що за країною можна сумувати... а таки сумую. І дуже-дуже хочу знову туди.
IMGP4083
Read more... )
zoriana87: (Default)
2014-06-25 04:06 pm

Моя ГРУЗІЯ

Моя Грузія:
1. Смачна. Це перше, що спадає на думку. Бо так багато такої смачної їжі я їла хіба що в Греції. Але ці кухні неможливо порівняти. Грузинська - гостра і дуже ситна. Хінкалі, різноманітні хачапурі, люля-кебаби і багато всього іншого, назви чого важко запам'ятати.
2. Дешева. Ми відпочивали в не сезон (з 1 червня) і тому житло було більш ніж доступне. Дешевше ніж в рідній українській Одесі і може навіть дешевше Коблева чи Залізного порта. Їжа теж доступна. Вечеря на 3-х з вином і м'ясом обходиться приблизно в 200 грн. У Львові мало-де повечеряєш за такі гроші. Проїзд 30 км / 1$. На таксі за ці самі 30 км - 3$.
3. Гостинна. Про грузинську гостинність говорять усі. Але це таки треба відчути на собі. Грузин дуже привітні і доброзичливі. На вулиці без проблем можуть допомогти з будь-чим. До нас просто підходили і рекомендували куди нам можна сходити. Всі співчувають українцям в даний час, бо самі через це проходили.
4. Безпечна. Тут я побачила таке чудо як відкриті магазини без продавця, відчинені вікна і двері в автівках і т.д. В цій країні просто нічого не крадуть, не беруть чужого і не "позичають". І це для українців виглядає шокуюче, бо на жаль кількість вкрадених велосипедів і магнітол з машин у Львові зашкалює.
5. Чиста. Чисті пляжі. Чисті набережні. В Батумі наприклад багато різних скульптур, пам'ятників, які ніхто не обмальовує графіті, не пишуть маркерами "тут був Пєтя" і "Оля+Вася=любоффф" тощо. Дуже культурно все. Люди цінують те, що було створено для людей.
6. Красива. Тбілісі прекрасне - вузькі вулички з красивими будиночками з червоною черепицею і ажурними балкончиками. Величезна кількість церков. Багато сучасних скульптур. Прекрасний ботанічний сад. Батумі - одне з найоригінальніших міст, які я коли-небуть бачила. Прекрасна набережна довжиною в 7 км, по якій не втомлюєшся гуляти.
7. Атмосферна. Атмосфера в Грузії зовсім інша ніж усюди. Тут час пливе повільніше, люди дивляться в очі і посміхаються, тут відкриті будинки і відкриті серця людей. Тут не розуміють як це одружитись, а потім розійтись. Тут цінуються такі цінності як сім'я, дружба, взаємодопомога. Тут просто і як дома. Без зайвого блиску і без усього зайвого. Тут всього рівно стільки, скільки потрібно.
***
Під час цього відпочинку я справді відпочила. Я прочитала 3 книжки за 15 днів, поніжилась на сонці, поласувала смаколиками, поплавала. Навчилась пірнати, щоправда тримаючи в руках величезну каменюку, яка тягнула мене на дно)))
Я рада, що відкрила для себе Грузію. І точно знаю, що побуваю там ще не раз.
IMGP9436
Трошки в фото )
zoriana87: (Default)
2014-06-16 05:50 pm

Про роботу над собою і емоції

Ніколи над цим не замислювалась раніше, а тепер якось все частіше ловлю себе на думці. що треба вчитись контролювати емоції. І чим краще цього навчитись, тим ліпше буде тобі в результаті. Треба працювати над собою не тільки над інтелектуальним чи фізичним розвитком. А й над емоційним теж. Бо саме емоції деколи керують нашими вчинками. І не завжди в добру сторону.

Якось відчуваю, що коли мене охоплює гнів чи злість, чи ревність чи роздратування, то ця емоція бере верх наді мною і вертить мною як хоче. Як хвіст собакою, направду. І я йду собі слухняно на повідку. І гніваюсь, і злюсь, і роблю з мухи слона. А потім проходить трошки часу, аналізую, думаю, що геть здуріла і шкодую про все те, що стало наслідком моєї злості. Бо не варто піддаватись емоціям і раптовим спалахам настрою. Бо втрачається контроль над собою. Вже навіть подумую про якусь йогу, чи навіть медитації. Люди, які ними займаються зазвичай такі спокійні, врівноважені, нудні, правильні. Є якась мудрість в цьому.

Раніше мене мало що могло вивести з рівноваги. Що таке істерика я взагалі не знала. Підвищувати голос? Ні, ніколи, ви що? Злитись через якусь дрібницю? Ніколи! І нічого - прекрасно жилось. А тут якось себе не впізнаю. Вилазить з закутків душі чи то характеру якийсь непотріб і розумію, що треба з ним боротись. Бо інакше він як вірус пошириться ще більше і я перетворюсь в ЗоЗло (так мене називає співробітник, коли я щось накапощу). А моє ім'я подобається мені в оригіналі. Тому робота над собою і над своєю емоційністю матиме місце в моєму переліку планів на ці півроку що залишились...
dbPhN3dU480 bjmJAallhBs 1535545_594752287265081_962273587_n
zoriana87: (Default)
2014-05-23 11:00 pm
Entry tags:

Pole dance #3, вибори і про різне по трохи

Вже третій виступ на звітному концерті з пол-денсу. Пройшов ніби успішно, але я не можу сказати, що задоволена на всі 100%. Було дуже мало часу підготуватись: то подорож в Грецію, то прихворіла, то робота, тепер вибори, на яких я знову працюю. Часу було обмаль, але щось таки вийшло.Read more... )image

image

image
***
У Львові тепер вже таке літо-літо. Усюди літає тополиний пух. Діти бавляться в пісочницях. Я йшла нещодавно крізь невеличкий парковий скверик біля моєї роботи, а в повітрі так пахло скошеною травою, що я не могла насититись цим ароматом... І було таке відчуття, що життя проходить повз мене. Коли жила в селі, то помічала геть усе, але не вміла насолоджуватись. Сприймала як належне - і запах скошеної трави, і прохолодну росу на ногах зранку, і мокрий одяг після ранкових пошуків грибів, і смак полуниці, немитої, лиш зірваноі з грядки, і те, як прокидаєшся від співу птахів і відчуваєш свіжість і аромат цвіту вишні, бо мама вже встигла відчинити вікно в кімнаті, поки я ще спала... Тоді я сприймала це все як належне, як звичайне життя. А зараз розумію, що то було справжнє життя. Там не було нічого штучного, нічого пустого. А в найпрекраснішому місті, в якому мені пощасливилось жити, влітку мене душить запах гарячого асфальту і піску. То й намагаюсь надихатись тим запахом скошеної трави, щоб не забувати про справжність.
***
А в неділю вибори. Моя дільниця знаходиться в кардіологічному центрі. 133 виборці. Команда гарна, багато хороших людей. Мені щастить з моїми членами ДВК, хоч і багато з них зовсім без досвіду роботи на виборах. Такі як я минулого року, коли вперше була Головою ДВК і одночасно зовсім не знала що то таке. а потім вчилась, вчилась, вчилась... І все було бездоганно. Думаю, що все вдасться гарно і цього разу. А для того, щоб підняти патріотичний дух нашим виборцям ми будемо у вишиванках... І кожен робитимемо малесенький внесок в краще майбутнє. Для нас і тих, хто буде після нас.
***
Не знаю як усі, а особисто мені досі не віриться, що в країні війна. І досі страшно говорити це слово. Сьогодні коли мені сказали, що нашого знайомого злопця забрали в армію прямо з роботи, це було як молотом по чолі. Хочеться прокинутись, а той сон чомусь ніяк не закінчується...
zoriana87: (Default)
2014-04-10 04:09 pm

Показ фільму “Ів Сен-Лоран” в "Планета-кіно"!

Що я знаю про високу моду? Чесно кажучи, нічого. Я не знаю хто такі Дольче і Габана, Діор, Луї Вітон і т.д. Але от про Ів Сен-Лорана я тепер знатиму навіть більше ніж достатньо :) Завдяки "Планеті кіно" та допрем'єрному показу автобіографічного фільму про кутюр'є.
Чесно кажучи, фільм дуже суперечливий. Думаю після перегляду матюкалось чимало чоловіків традиційної орієнтації. Бо як виявилось, дизайнер був нетрадиційної. А нормальним чоловікам дивитись на сексуальні сцени (хоч їх було і не багато) напевно дивно, а може й гидко. Ну приємні емоції з чоловіків напевно мало хто отримав.
Але фільм мені сподобався. Цікаве життя цікавої людини.
Декілька речей мене вразили:
1) Прикро вкотре переконуватись, що там де є талант від Бога, дуже часто є наркотики і алкоголь. Чому не можна просто творити? Чому потрібно себе "надихати" таким чином?
2) Нетрадиційні пари всі асоціюють з нетрадиційним сексом. Але мало-хто не задумується, що це можуть бути Стосунки, Дружба і Любов! Любов. Не просто секс. А любов, навіть між чоловіками.
3) Знову ж таки під час фільму я задумалась про справжню Відданість. Коли людина приймає рішення присвятити своє життя іншій людині, бути в її тіні, без слави і аплодисментів. Бути чиєюсь тінню, невідомою нікому. Ось це і є відданість. Жінки зараз так не вміють. А історія пам'ятає чимало прикладів коли чоловік був генієм і часто тільки тому ним став, що за його спиною була мудра жінка, яка вірила в нього, надихала і не рвалась вперед.
В даному фільмі такою людиною для Іва був П'єр.
Що б там не казали про фільм, мені він сподобався. Тому можу з радістю рекомендувати його друзям та знайомим.
zoriana87: (Default)
2014-04-04 01:57 pm

Про переродження

Такої великої паузи в ЖЖ я не робила ніколи, впродовж вже напевно десь років 5-ти. Коли я не писала, я все-одно заходила читати. Але цього разу пауза тривала декілька місяців. А все тому, що напевно кожен ці події переживає по-своєму... Мені просто не хотілось писати.

Багато часу ніби в сплячці: от ходиш на роботу, живеш, готуєш їжу, їсиш, автоматично робиш щоденну роботу. Як робот. І нічого не змінюється з дня в день. І навіть не потребуєш змін, бо не хочеться нічого нового - ні поїздок, ні спілкування, ні посиденьок з друзями. Все, що було - це щодня книжки, багато часу з собою, а ще швидка весна, яка прийшла разом з тими страшними подіями.

По-трошки про все )
Фото з фотосесії )


Ось така вона - Олічка)))
UpzgYyd_znU V_VNr-d1JZE W4Y0A3r4VW4
zoriana87: (Default)
2014-03-24 03:37 pm

«Я участвую в конкурсе Проекта ФотоТур "Почему я хочу поехать в Ладакх?"

«Я участвую в конкурсе Проекта ФотоТур "Почему я хочу поехать в Ладакх?"
Главный приз конкурса: бесплатное место в фототуре Тибет-Озерный-2:
http://phototour.pro/calendar/tid_49/.
Подробности конкурса здесь: http://phototour.pro/contest/ »
zoriana87: (Default)
2014-02-26 03:31 pm

Просто жити

Я завжди була палкою прихильницею всього, що стосується розвитку людини. Завжди думала про те, що треба завжди розвиватись в тих напрямках, які цікавлять. Мотивуючі книжки, надихаючі біографії, фільми, що заставляють задуматись, тренінги, курси, школи, спорт, подорожі, знайомства з цікавими людьми, культурами, усілякі хоббі і т.д. і т.п. Розвиватись для того, щоб життя було насиченим і цікавим. Я завжди думала, що це важливо. Розвиватись. Досягати успіху.
А зараз якось здається мені, що треба більше приділяти уваги просто тому, щоб жити.
***
І дуже гарно запитала Полліанна з однойменної книжки в своєї тітоньки, яка розписала їй графік занять на весь день: "А коли ж я тоді буду жити? Просто жити?"
***
Треба не забувати просто жити...
ihxQ-OeDF9U
zoriana87: (Default)
2014-02-25 02:46 pm

СИНОЧКИ

Зібралися в Київ в сумні його дні,
Боротись за кращую долю.
Полилися сльози по мами лиці…
А в серці «За Правду! За Волю!»

Почули останнє «Із Богом, синок!»
І ринули в бій свій кривавий.
Якби ж тоді знав, що той ступлений крок
Вже буде для Сотні останнім….

…Ну що ж в вас, синочки, немає рідні?
Чи мати за вами не плаче?
Ось руки палають в пекучім вогні,
А вам чомусь зовсім не страшно.

Ну що ж ви, синочки, куди біжите?
Як кулі свистять звідусюди.
Чи не боїтеся, що там помрете?
Що вб’ють вас такі ж самі люди…

Чому ж пробивають залізні щити?
Шоломи чому не рятують?
Куди ж заховались високі чини?
Чому вас ніхто тут не чує?

….Ну що ж ви синочки лягли на землі?
І кров’ю стікаєте, милі…
Давайте під голову щось покладу.
І теплою ковдрою вкрию…

Отець в бронжилеті над вами стоїть,
Молитву святу вам читає.
Навколо війна. Тільки дома в вікні
Вас мама весь день виглядає…


 25/02/2014