20/1/14

zoriana87: (Default)
Знаєте, деколи от спиш-спиш і сниться щось страшне. А потім десь посередині між сном і пробудженням розумієш, що то лише сон і насправді нічого лихого немає. От в мене зараз іноді таке відчуття - що це сон. Просто поганий сон. Але свідомість каже, що ні, це таки реальність. Реальність життя в нашій країні.
Це вже зовсім невесело. Таке враження, що це війна. Війна влади проти народу, проти людей. Кров, тюрми, військові, зброя...
Я завжди казала, що я не хотіла б жити в іншій країні. Бо дома і стіни гріють, бо тут все рідне, своє. Тут мені комфортно і спокійно. Так і було. Але зараз я мабуть таки б добряче задумалась над тим, щоб обернути життя на 180 градусів і оселитись в якійсь цивілізованій демократичній країні. Та далеко й не треба їхати - ось Польща під боком. Чим поганий варіант. Просто тут не те, що неспокійно, тут страшно.
Сиджу на роботі і працюю як ні в чому не бувало. І навіть непогано працюється, є якісь результати, якийсь рух. Але час від часу гортаю стрічку новин, зокрема про львівське блокування автобусів і розумію, що там дорога мені людина. І там багато чоловіків - чиїхось синів, батьків, чоловіків. І вони ризикують своїм здоров'ям, життям. І це так страшно. Але так ... от просто безмежна повага до них. Що вони не бояться.
Згадую розповіді дідуся про другу світову. Про те, як за якийсь анекдот вивозили цілі сім'ї на Сибір. І воно все здавалось таким нереальним. Що от за одне слово можуть так покарати, такі ж самі люди, як ти, вирішують твою долю і руйнують твоє життя. А слухаючи і читаючи про теперішні нові закони, розумію, що ми повернулись назад в минуле. Бо тепер навіть за цей текст мене можна мабуть посадити в тюрму на декілька років, якщо цього захотіти. І нема чого надіятись на суддів, вони тепер як "месії", недосяжні, недоторканні, про них не можна писати, говорити, дізнаватись щось про них і т.д.
А на кого надіятись?
На тих чоловіків, що стоять там, сьогодні на Грушевського в Києві, на Стрийській у Львові, на тих, хто вже 2 місяці живе на Майдані з незгасимою надією на те, що ще таки варто боротись за краще майбутнє. Бо якщо здатись зараз - то так і залишимось кріпаками.
Хай Бог дає їм сили і мужність. Хай охороняє.
-_u5QglTAzQ 0_unw2JSbfQ 9_TD3veYado

Profile

zoriana87: (Default)
zoriana87

September 2014

S M T W T F S
 123456
78 9 10111213
14151617181920
2122 23 24 252627
282930    

Page Summary

Page generated 22/7/17 18:41

Expand Cut Tags

No cut tags