zoriana87: (Default)
[personal profile] zoriana87
Що зі мною відбувається? Я інколи просто не впізнаю себе. Чи то я справді просто так змінююсь. Чи то виходжу з-під свого звичного контролю. Мене дуже лякають ці зміни. Лякає те, що я задаю собі такі питання, які б точно не задавала ще 2 роки тому. Бо там в мене все було по-поличках. А зараз ніби пронісся вихор в душі і я вже не знаю, де що має стояти. Що це за емоції? Що це за думки? Що це за людина дивиться на мене з дзеркала? Яка вона? В ній є щось добре? Чи суцільні пороки? І головне - до чого ці зміни мене приведуть?
Вчорашнє "нормально", стає зараз "ненормальним". А те, що було ненормальним зараз переходить в "а чом би й ні"?. Цінності, пріоритети - ці слова раніше були такими важливими для мене. Були суттю всього життя, орієнтиром. А зараз хочеться лише двох слів "сьогодні" і "свобода".
Мене лякають десятки обов'язків, які навалились на мене. Може так було й раніше, але тоді вони мене не обтяжували? А зараз хочеться стріпати їх з своїх плечей так, як пилюку. І піти далі легкою ходою. Підставити все тіло вітру, як колись в дитинстві. Коли він такий сильний, що не дає тобі впасти і здається ось-ось підхопить з землі і понесе разом з осіннім пожовклим листям. В такі моменти я відчувала цілковиту свободу, цілковите єднання з природою. Тільки не розуміла, яка це велика благодать бути такою вільною. Вже і зараз.
А зараз в цьому дорослому світі я розумію, що в моєму житті стає все більше того, що мені насправді не потрібно, що мене обтяжує. І розумію, що загрузла я в цьому як в цементі, примурована ногами - ні кроку в бік. І щосили хочу вирватись. Але не можу. Бо є обов'язки перед людьми, перед сім'єю, колегами, суспільством, самою собою. Бо є "треба" і є "мушу". А моя душа аж кричить від цього - бо я не хочу жити через "мушу". Я хочу жити так, як хочу. Сьогодні. Зараз. В цю мить. Вийти на вулицю і піти. Зібрати рюкзак і за 2 години опинитись в горах. Хочу просто вимкнути телефон, не сказавши куди їду і коли повернусь. Мені потрібне перезавантаження.
Мені, як повітря, потрібна свобода. Дихати, любити, кохатись, сміятись, божеволіти і ридати, що є сили. Відчувати життя кожною клітинкою свого тіла. Відчувати що ось воно - ось воно вже і зараз. І я вже нікому нічого не винна, я вже не боюсь когось скривдити, просто будучи собою, я вже не боюсь не відповідати нормам суспільства....
Як же мені цього всього хочеться. Сьогодні. Зараз. В цю мить.


From:
Anonymous( )Anonymous This account has disabled anonymous posting.
OpenID( )OpenID You can comment on this post while signed in with an account from many other sites, once you have confirmed your email address. Sign in using OpenID.
User
Account name:
Password:
If you don't have an account you can create one now.
Subject:
HTML doesn't work in the subject.

Message:

 
Notice: This account is set to log the IP addresses of everyone who comments.
Links will be displayed as unclickable URLs to help prevent spam.

Profile

zoriana87: (Default)
zoriana87

September 2014

S M T W T F S
 123456
78 9 10111213
14151617181920
2122 23 24 252627
282930    
Page generated 22/7/17 18:47

Expand Cut Tags

No cut tags