zoriana87: (Default)
[personal profile] zoriana87
Що зі мною відбувається? Я інколи просто не впізнаю себе. Чи то я справді просто так змінююсь. Чи то виходжу з-під свого звичного контролю. Мене дуже лякають ці зміни. Лякає те, що я задаю собі такі питання, які б точно не задавала ще 2 роки тому. Бо там в мене все було по-поличках. А зараз ніби пронісся вихор в душі і я вже не знаю, де що має стояти. Що це за емоції? Що це за думки? Що це за людина дивиться на мене з дзеркала? Яка вона? В ній є щось добре? Чи суцільні пороки? І головне - до чого ці зміни мене приведуть?
Вчорашнє "нормально", стає зараз "ненормальним". А те, що було ненормальним зараз переходить в "а чом би й ні"?. Цінності, пріоритети - ці слова раніше були такими важливими для мене. Були суттю всього життя, орієнтиром. А зараз хочеться лише двох слів "сьогодні" і "свобода".
Мене лякають десятки обов'язків, які навалились на мене. Може так було й раніше, але тоді вони мене не обтяжували? А зараз хочеться стріпати їх з своїх плечей так, як пилюку. І піти далі легкою ходою. Підставити все тіло вітру, як колись в дитинстві. Коли він такий сильний, що не дає тобі впасти і здається ось-ось підхопить з землі і понесе разом з осіннім пожовклим листям. В такі моменти я відчувала цілковиту свободу, цілковите єднання з природою. Тільки не розуміла, яка це велика благодать бути такою вільною. Вже і зараз.
А зараз в цьому дорослому світі я розумію, що в моєму житті стає все більше того, що мені насправді не потрібно, що мене обтяжує. І розумію, що загрузла я в цьому як в цементі, примурована ногами - ні кроку в бік. І щосили хочу вирватись. Але не можу. Бо є обов'язки перед людьми, перед сім'єю, колегами, суспільством, самою собою. Бо є "треба" і є "мушу". А моя душа аж кричить від цього - бо я не хочу жити через "мушу". Я хочу жити так, як хочу. Сьогодні. Зараз. В цю мить. Вийти на вулицю і піти. Зібрати рюкзак і за 2 години опинитись в горах. Хочу просто вимкнути телефон, не сказавши куди їду і коли повернусь. Мені потрібне перезавантаження.
Мені, як повітря, потрібна свобода. Дихати, любити, кохатись, сміятись, божеволіти і ридати, що є сили. Відчувати життя кожною клітинкою свого тіла. Відчувати що ось воно - ось воно вже і зараз. І я вже нікому нічого не винна, я вже не боюсь когось скривдити, просто будучи собою, я вже не боюсь не відповідати нормам суспільства....
Як же мені цього всього хочеться. Сьогодні. Зараз. В цю мить.


Profile

zoriana87: (Default)
zoriana87

September 2014

S M T W T F S
 123456
78 9 10111213
14151617181920
2122 23 24 252627
282930    
Page generated 22/7/17 18:51

Expand Cut Tags

No cut tags